Токар – художник по металу
Василь Максименко вже 5-й рік працює у відділку «Кукшин» Чернігівського регіону Баришівської зернової компанії. Професія у чоловіка, на перший погляд, зовсім не аграрна. Починав навчатись Василь Михайлович на фрезерувальника, а професію токаря опанував на Петровському заводі вугільного машинобудування у місті Донецьк. І працює токарем вже 14 років. У 1997 році Василь Максименко переїхав у село Стодоли Ніжинського району на Чернігівщину. Спочатку працював за спеціальністю в колгоспі. Потім як висококваліфікованого спеціаліста запросили в Баришівську зернову компанію.
-
Пам’ятаю, як я прийшов в компанію на співбесіду, то хвилювався. Та все пройшло добре, із завданням справився нормально. І дуже радий що так склалося життя — подобається працювати саме на цьому на підприємстві. Тут і зарплатня добра, нещодавно її підвищили, – ділиться токар.
Робота затягнула у себе Василя Миколайовича. Він – вдівець. Донька з трьома внуками далеко, у Донецькій області. І хоча чоловік матеріально підтримує доньку-одиначку, колектив і підприємство для нього тепер — друга родина.
- Щоб колектив до тебе ставився добре, треба і само бути дружнім. От і я — колектив не “обіжаю”, і в колективі, думаю, до мене добре ставляться. Тут головне — разом працювати працюємо. Від мене залежить швидке виконання токарних робіт, а я також залежу від інших працівників. От так і прпацюємо, – розповідає майстер.
Токар – професія для старанних і відповідальних. Неабиякого вміння, точного окоміру і виважених рухів вимагає обробка деталей на токарному верстаті. «Василь Максименко – токар від Бога!» – наголошує його керівник – директор відділку «Кукшин» Баришівської зернової компанії Олексій Сандуленко.
Скільки вже зроблено — але багато ще й планів. У свої 63 роки залишився працювати Василь Максименко і після пенсії.
-
Попрацюємо ще — бо багато досвіду і знань здобув на роботі. А що ж їх — у землю закопувати, треба ж далі, молодим передавати. Щоб було кому працювати, – усміхається токар.